Історичні зачіски половецьких жінок втілили учні-перукарі на чолі з майстром в/н Вишняковою Наталією та викладачем Тригубом Русланом на відкритті авторської фотовиставки Олексія Самойленка “Історія України: Камінь половецького степу”, що відбулося 6 квітня у Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д.І. Яворницького.
Творчо та нестандартно підійшли вони до розробки та втілення образів жінок кочових племен, які проживали на території нашої області за часів пізнього середньовіччя. Кропітка підготовка наших учнів та педагогів передувала цьому заходу: це і консультації зі співробітниками музею, і самостійне вивчення побуту та зовнішнього вигляду половчанок, і виготовлення власними силами аксесуарів та прикрас, і підбір необхідного матеріалу для зачісок та багато іншого. Але результат вийшов приголомшливий – завдяки спільній творчій праці музею та нашого закладу перед глядачами розгорнулося неймовірне дійство, яке занурило усіх присутніх у сиву давнину. Перед ними постали половецькі жінки – уособлення свободи, степового простору… Жінки, яким поклонялися, жінки, які надихали, жінки, які жили за законами степу. Якими вони були? Відповісти на це питання й спробували наші учні-перукарі разом із майстрами та науковими співробітниками музею, ожививши половецьких жінок.
1. УМАІ. Втілення Жінки. Матері. Родючого плодовитого степу, зелених трав, безшумної ковили… Весь половецький народ в її долонях. Повноводні річки степу втілені у її косах, зелені стрічки – степові трави, які лікують…
2. НЕБО над безкрайнім степом. Безмежне. Блакитне. Синє. Сонячне чи похмуре. Над головою кочовика. Капелюшок, як маленька хмаринка, з якої спускається тканина, як безліч перистих хмаринок на небі. Намистини – як зірки, які сяють вночі. У косах вплетені стрічки, ніби сонячні промені, що пробуджують степ зранку… ніби чумацький шлях, що веде за собою кочовика…
3. Зранку на небі сходить СОНЦЕ. Сонце, з якого починається новий день, нове життя. Сонце – уособлення тепла, яскравості, здоров’я. Сонце веде за собою день, як сонячний свячений баран, який йде попереду стада. Капелюшок з повсті, як хмаринка, з-за якої сходить сонце зранку. Сонячний камінь – бурштин – краплями застиг у волоссі… Роги барана, як і бурштин, – обов’язковий елемент сонячної зачіски. На потилиці – широка коса, в яку вплетені стрічки і прикраси, як маленькі і великі сонячні промені, що світять з неба на землю.
4. Вночі небо не менш прекрасне… Сонце змінює МІСЯЦЬ – нічне світило, таємниче, загадкове. З білим ликом нічного світила порівнювалися красуні… На чолі – прикраса з білого прозорого каміння – символ повного місяця…
5. ПАЛЯНИЦЯ – жінка-воїн. І вранці, і вдень, і вночі Вогонь надає силу і зігріває. Вдень – годує. Вночі зігріває. У зачісці – коси – як втілення язиків полум’я, як іскор від багаття, як поривів вітру в степу…
6. Перед вогнищем ритуали проводила ШАМАНКА. У кожному кочовищі, у кожному стійбищі завжди була вона – головна жінка, головна мати. Та, що охороняє Рід і Сім’ю. Шаманка – символ сім’ї, роду. В її зачісці – зосереджене все – подарунки дружніх духів, захист від злих сил, від лихого ока, багатство, мудрість… все.
Більше фото – в фотоальбомі ФБ
Відеосюжет на 51 каналі: