Виховні завдання педагогічних працівників закладів ПТО визначаються, виходячи з положень Декларації про державний суверенітет України, Закону «Про освіту» та Державної національної програми «Освіта» («Україна XXI століття»). Метою освіти, як зазначено в Законі, є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими працівниками, спеціалістами.
Державною національною програмою «Освіта» визначено головну мету національного виховання: набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних відносин, формування в молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.
В основу національного виховання, що є органічним компонентом освіти і охоплює всі складові системи освіти, мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім\’ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь.
Визначаючи зміст і форми організації виховної діяльності у професійних закладах різного типу, потрібно враховувати пріоритетні напрями:
– формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;
– забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;
– формування мовної культури, оволодіння українською мовою;
– прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;
– виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного вибору нею своєї світоглядної позиції;
– утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності;
– формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;
– забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров’я;
– виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;
– формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;
– забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості;
– формування екологічної культури людини, гармонії її стосунків з природою;
– розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації;
– формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.
До основних шляхів реформування виховання Державною національною програмою «Освіта» віднесено:
– реформування змісту виховання, наповнення його культурно-історичними надбаннями українського народу;
– впровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів виховання, які б відповідали потребам розвитку особистості, сприяли розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних здібностей;
– розроблення теоретико-методологічних аспектів національної системи виховання з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду;
– об\’єднання зусиль державних і громадських інституцій у вихованні молоді, сприяння діяльності дитячих та юнацьких організацій;
– розвиток різноманітних дитячих і молодіжних об’єднань за інтересами, позашкільних освітньо-виховних закладів (будинків школярів, станцій юних техніків, натуралістів, мережі дитячо-юнацьких спортивних шкіл, музичних і художніх студій, малих академій народних мистецтв тощо);
– організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогічної підготовки батьків;
– активний обмін надбаннями духовної культури між усіма народами, які населяють Україну, а також з українською діаспорою;
– широке використання в навчально-виховному процесі високохудожніх творів літератури та мистецтва;
– докорінні зміни в підготовці і перепідготовці педагогічних кадрів для національного виховання.
Навчально-виховний процес у ПТНЗ має забезпечувати умови для повнішого задоволення національно-культурних потреб особистості. Навчання учнів у ПТНЗ є важливим фактором оволодіння культурно-історичними і національно-культурними традиціями, збагачення їх загальнолюдським змістом.